|
Зди́балисє два старих
При ставі, не в хаті,
Присіли си в будний день
(їм не тра при святі),
Бо вже мают купу часу,
Обдибали обійсьцє,
Дітиска вже там керуют
Їм зали́шили пацє.
- Ну шо, Міську, як життє,
Як здоров'є в тебе,
Щось давно я тє не видів
Ту при ставі в себе?
Раньше с бігов сю́да-ту́да
Не мож го здогнати,
А теперка тормознув
Й не виходиш з хати?
- Шо, Олексо, ти сказати,
Дриґи вже не ті,
Вже сходилисє шарніри
І сходи круті
Не возьмеш з єдного маху,
А лиш з патичком,
Не дай Боже зашпортовсє,
Вот тоди облом.
Ну, а як там твої зуби,
Ще з єден лишивсє?
- Нє, недавно мідним тазом
Востатний накривсє.
Можу йти вже до зубного
Й не тра сє бояти,
Лишив зуби, най си робит,
А я йду до хати.
Вот скажи мені, Михайле,
Скілько зубів маєм,
Як під Сонцем за роки́
Туво шкандибаєм?
-Шо питаєшсє немудре!
Ясно тридцєть два,
Се то саме, як в нас є
Літо, восінь і зима.
-Е нє, друже, не прави́й ти,
Як порахувати,
То людина, як акула,
Може зубів мати.
На день нинішний, примі́ром,
В мене восемдесєть два!
Ясно не за єден раз,
В три захо́ди, а не два.
Лишим зуби ті й шарніри,
Вот помарікуєм
Й для старих (хоча б в уяві)
Життє побудуєм.
Та єнакше ніж теперка,
Дітьом не до то́го
Бо на голові, повір,
Мают купу сво́го.
- Ну і шо ти придумаєш,
"Дім перестарілих"?
Де ти вже і сам не сам,
А лиш ноль п'ять цілих!
- Ну, по-перше, як назвеш,
Так воно й поїде,
Ти назви ще "Фініш"!
Ну і хто там пі́де?
А назвати "Однодумці"
(є ж про що згадати),
Се щоб не шуков ти
П'ятий вугол хати.
Не жахалисє ми й діти,
А що ж воно бу́де?!
Ніби се не по людски́!
Шо то скажут люди?!
-Теперка по заграницьох
Наймитуют до́чки,
А хто ж їх бідних доглєне,
Коли збіжут ро́чки?..
- Жили б старі (ну хто хоче)
З старими у купі,
Де чистенько, тепло, гоже,
Фрикадельки в зупі...
Чи так тєжко се зробити,
За ті роки праці,
Щоб не лячно у майбутнє
Ступать небораці.
Діти, внуки відвідуют,
Одні другим раді
Й не стоїт суспільна думка
Сему на заваді.
Всьо надійно має бути,
А не абияк,
Старість ка́ждого чекає
Й якість, а не брак,
Має бути в тій оазі
Для всіх, бо ми ж люди!
Щоб на старість не душили
Гіркі сльози груди...
-Файно, Олексо, малюєш,
Та чи стане краски?
Й у таку чорну годину
Всім Божої ласки.
-Ну за нас мова не йде,
Що си збудували,
То нинька, вчора і поза...
"Радо" споживали.
Споживаєм, смакуємо,
Перспектив не чуємо,
Все чогось чекаємо
Тай "маєм, що маємо".
-Добре, друже, йдемо тхаті
Годуєм пацєт,
Би було собі й на фронт,
Нинька не до свєт.
Подумай си, молодь,
Зроби щось для себе.
Повір, тоті "гожі" ро́ки
За горбом вже в тебе.
11.01.2024 р.
ID:
1002819
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.01.2024 18:53:59
© дата внесення змiн: 12.01.2024 09:24:12
автор: Олекса Терен
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікаво здибанка старих...мені ся до вподоби. Щиро Вам вдячна за чудовий твір.А вона ж, старість підповзає трасця! 
