Тож року кожного, мені, дитині,
Гак гарно пам’ятаю аж до нині,
Найпершу абрикоску у саду
Дідусь сусідський зберігав. Прийду,
Вона чека гостинцем для малої.
Дар з абрикоси під вікном старої.
Здавалася великою мені.
Ох, так ніби було то у вісні.
Як сонце в небі в діда на долоні
Золото-жовта. В радості полоні
Я смакувала, посміхаючись йому.
Дідусь Макар світивсь, радіючи тому.
Й мені так затишно, як мабуть у раю,
Знов в спогадах своїх я в тім дворі стою…
Хіба тоді, дитям, я розуміла?
Вселенська то любов мені світила!
Така, що по сей день крізь роки зігріває.
Через сумління, що повеліває.
Мені тепер Вам світло дарувати
У всіх рядках, що маю написати!
