У господаря Івана жила киця Біла. А його сусід Степан тримав пса Бровка. Киця ловила мишок, коли ті заводились у дворі. А пес дім охороняв – гавкав на тих, кого не знав. Доглядали за своїми домашніми тваринами господарі добре – їсти їм давали, протиблошні нашийники для них купували, мили їх та гуляти пускали. Коли Біла із Бровком на вулиці стрічались, то з недовірою одне на одне поглядали. Киця спинку напружувала, витягала, очима світила, сичала. «Ось підійде Бровко до мене, - думала, - дряпну його по морді». Пес – метався, гарчав і також недобру думу в мозку гойдав: «Ось підійде до мене кішка, вкушу її».
Якось Біла бігла вулицею і порізала лапку до скла, яке хтось із людей не прибрав, коли пляшку розбив. Сіла киця під лавкою при воротах, плакати почала. Бровко почув, прибіг.
- Чого заводиш? – спитав.
- Лапку порізала. Болить. І кров тече.
- Давай полижу рану, перестане боліти і рана заживе швидше, - мовив пес і почав наближатися до Білої.
- Справді ніжку полижеш, не вкусиш?
- Справді.
Не втекла киця віл Бровка і добре зробила. Собака їй рану полизав своїм довгим теплим язиком, і вона перестала кровоточити.
- Дякую тобі, Бровку.
- Та що там? Ми ж сусіди.
- Сиди тут, я тобі зараз щось смачненьке винесу.
Пішла Біла. За три хвилини вернулася, поклала псові шматочок вареної кістки з м’ясом.
- Їж, - мовила. - Це мені господаря онук в обід дав, як прийшов зі школи, зі своєї миски витягнув. Я не з’їла, бо не була голодною. Господиня мене молоком перед тим напоїла.
- Не шкода віддавати?
- Ні. Ти ж мене полікував. А за добро треба платити добром.
- То що, більше не будемо одне на одного злитися і сваритися?
- Не будемо.
- І це правильне рішення. Ми ж обоє живемо на одній планеті, в одному місті. Нам обом світить вдень одне сонце, а вночі – один місяць. Ми ходимо по одній дорозі, у нас одне небо над головою.
- Ми різні тварини. Я – кішка, ти пес.
- Так.
- І у нас різні домівки й різні господарі.
- І це правда. Але вона – не привід для сварок.
- Не привід.
- То що, від сьогодні між нами тільки мир і дружба?
- Тільки мир і дружба.
Кіт із собакою обійнялися, потерлися один до одного бочками. З чого часу вони ніколи не сварилися. Разом гуляли, одне одного оберігали. І добре їм було.
ID:
997570
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.11.2023 22:50:34
© дата внесення змiн: 02.11.2023 17:05:45
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Щойно мала час, поправила. Я завжди... 
