Не зазивай, не обіцяй
Душі минулого натхнення.
Я – одинокий син землян,
Ти – променів зорі видіння.
Земля пустельна, ніч бліда,
Недвижно місячне тут сяйво,
В зірках – німа і мовчазна –
Обитель страху і мовчання.
Я знаю переможний лик,
Призивний голос чую ясно,
Душі твій зрозумілий крик,
Але ти кличеш так невчасно.
Земля пустельна, ніч бліда,
Й не чекай принади, що була,
В душі моїй ображена
Спить обитель страху мовчазна.
1 червня 1900 О. Блок
