Найважче - це забути голос,
Голос того́, хто відійшов у небуття.
Світлини нагадають тобі образ,
Але лиш голос, він піде з твого життя.
Ти пригадаєш раптом у́смішку і очі.
Та скільки спогади свої не колиха́й.
І скільки днів, проси́диш проти ночі,
Ох, рідний голос, він піде як не тримай.
Так хочеться спитатися й почути,
Щоб лиш одне словечко відгукнулось.
І у думках ти згадуємо минуле,
Відлуння рідного, що миттю промайнуло.
Коли дзвінок, чи сту́кіт в твої двері.
Ти знаєш, лише мить і рідний голос.
А зараз лиш на глянцевім папері,
До болю рідний, назавжди́ застиглий образ.
