Горить, палає…
Горить, палає Україна,
Лежать розтерзані поля,
Печаллю налилася днина –
Синами всіяна земля.
Куди не глянь: біда і горе,
У кожній хаті дикий плач,
Побіг народ, розлився морем,
Десь побиратися за харч.
Триклятий ворог знову суне
Убити все нам дороге:
Жовті поля і небо синє,
Батьків, дітей – наші блага!
Усе, що нажито – пропаще,
Згоріло від ворожих мін….
Дай, Боже, сил животворящих,
Дай, Боже, сил… стати з колін.
Бо предків дух – здобути волю,
Тримати гордість на миру,
Кувати славу – свою долю,
Свою українську зорю.
Зійде вона, бо Світ поможе –
Розбити ворога в ущент…
Ворожу зграю переможем
І «гнид» своїх… переживем!
Сумно, що більшість з тих, хто "порозбігалися" вже не повернуться назад, а відбудовувати кому??? Зійде українська зоря і засяє на весь світ!
Наболілий, прекрасний, патріотичний, оптимістичний вірш, з гіркотою і присмаком війни.
(щиро дякую за постійну підтримку моєї поезії)