А час летить невпинно і безжально
Зриває маски і збиває з ніг.
Лише онуки, як це не банально
Вертають юність нашу на поріг.
Тільки у них виходить так сміятись,
Дивитись в очі прямо, не змигнувши,
Так простодушно, щиро дивуватись
Про всі жалі й печалі вмить забувши.
………
І ти скидаєш біль років прожитих,
Розчарування, сум і просто втому,
Поринувши в світ їхніх мрій відкритих
І проживаєш день свій по новому.
Ти починаєш з ними дивуватись
Що кучері у клена пожовтіли,
А потім довго-довго милуватись
Що все навкруг так швидко побіліло…
І відступає біль життя земного
І ти живеш на світі щоб любити.
Нема за них ріднішого нікого...
Нема й не буде – що там говорити.
........
Нема за них рідніших і не буде,
Бо скільки б хто не видумав ідей
Онуки - найдорожчі в світі люди!
На них колись залишимо дітей…
