Він пише їй вранці: " Сьогодні снив сон чудни́й.
Я падав як лист каштановий, безважни́й.
До мене являються часом останнім сни,
Про нашу останню осінь - ще до війни.
⠀
Він в полудень пише:" Стріляли по ботсаду,
Гуляли де ми й дивилися на красу
Торік, пам'ятаєш, була з холодком трава?-
Несила тепер належні знайти слова.
⠀
Він пише їй ввечері:" Слухай, яка краса!",
Сто літ я не бачив ба́гряні небеса,
Либо́нь, у якомусь украй чарівно́му сні,
Я хочу щоб ти війну не несла в собі.
⠀
Він пише їй близько до півночі: "Ну, бувай!
Тобі хай насняться гори і небокрай.
А я подивлюся новини: як у Дніпрі,
Який, сонце, смайлик зранку знайти тобі?"
⠀
Звичайно вона читає постійно все:
Як вітер кудись хмарки вдалину несе,
Світанок коли горить під сиренний вий,
Та бачить лише два слова :" Люблю. Живий".
⠀
Автор Виталий Ковальчук
Переклад Yurii Shybynskyi
Оригінал
Он пишет ей утром: «Сегодня мне снился сон.
Я падал как лист каштановый, невесом.
В последнее время мне часто приходят сны
О нашей последней осени до войны».
Он пишет ей в полдень: «Стреляли по ботсаду.
Ты помнишь, как мы гуляли там в том году?
Ты помнишь, какой прохладной была трава?
Теперь не хватает сил подобрать слова…»
Он пишет ей вечером: «Слушай, какой закат!
Я, кажется, видел это сто лет назад.
Наверно, опять же в каком-то волшебном сне.
Хочу, чтобы ты не думала о войне…»
Он пишет ей ближе к полночи: «Ну, пока!
Пускай тебе снятся горы и облака.
А я посмотрю ещё новости по Днепру.
Какой тебе смайлик, солнце, прислать к утру?»
Конечно, она читает вот это всё:
Как ветер куда-то вдаль облака несёт,
Как утром горит рассвет под сирены вой,
Но видит всего два слова: «Люблю. Живой».