І літаки, мов запущені стріли!
Сусід взяв у руки зброю –
Вимірює ступінь нашої віри!
Стоять на марші солдати…
Душа на старті заклякла…
Питається: - Чого ти вартий,
Якщо піднімуть знамена завтра?
Хто знає? Хіба Бог і товариш…
Хіба мати, що своїм молоком годувала…
Перемога годується попелом згарищ,
Тих, яких не завжди вартувала.
Ця осінь почорніла від болю,
Від згадки про заморених голодом,
Що, як привид, ходив по полю,
Заселяв хати совєтським мороком!
І ти не можеш нічого зробити…
І пробачити теж не можеш… і забути…
І треба з цим якось жити…
Жити так, щоб не повторити і не повернути…
Ця осінь вмивається на прощання,
І холодні краплі на чорних деревах…
Все минає, повір. Не минає кохання,
Навіть якщо не завжди в пастелях.
Обійми у цю осінь сім’ю і сусіда,
Відпусти із дощами втрати вчорашні.
Де є місце любові, нема місця бідам,
Де є місце любові, біди не страшні.
Завтра будуть різдвяні дзвони…
І месія у яслах, і Діва… ягнятка…
Коли Бог із тобою, не тре охорони –
Розпочнімо у мирі і злагоді святка.
