Пишу не я… це осінь кольорова,
ЇЇ ж бо зачин: пелюстки троянди
у млості кави нашої веранди.
Мені ж – розв’язка із глибоких ран тих,
Тернових.
Не лист це, а здається, серця сповідь
Й душі, що наскрізь світиться відверто,
що за святе кохання ладна вмерти.
І віршів з невідправлених конвертів
Розмова.
Це не послання… осінь по дібровах
Зриває листя у туманах сивих.
Скуйовдить вітер падолисту гриву –
І Ви впізнаєте мене в поривах
З півслова…
Не я звертаюсь – повінь пурпурова,
Мої ж слова завмерли в безголоссі,
Рядками – я? Та ні, то Вам здалося…
«А я кажу – листи! – зрікає осінь –
З л ю б о в і.
/Художник Edward Cucuel./
Побудова вірша, Мариночко, вражає своєю витонченістю, лірично-філософський зміст зворушує і зачаровує! Наснаги Вам у підкоренні нових поетичних вершин!