Жовтий лист упав на руку,
Про що думав, як летів?
Жалкував ти про розлуку,
Зовсім падать не хотів ?
Подивився вверх в польоті,
Листя всі махали.
Ти ж один був в позолоті,
Вслід тобі зітхали.
Ти ж маленький, хоч жовтенький,
Все ж життя дорожче.
Ти покинув любу неньку,
Це тобі найтяжче.
Ти удачно опустився,
Сів на мою руку,
У теплі ти опинився,
Забув про розлуку.
Ти здалека прилетів,
Знаю - лист від ТЕБЕ.
В нім сказати щось хотів,
Здогадатись треба.
Я візьму тебе до себе,
Будеш жити в хаті.
Піклуватимусь про тебе,
Бо ти лист, як свято..
Надежда, я вчера отметился у Вас здесь
А сегодня в автобусе садится на соседнее место бабка
С рюкзака сползает на сидение желтый листочек.
Я поднял, держу в руке. Она заметила и прочитала своё четверостишие:
Осень письма посылает
И кружась летят они,
Всем ложатся прям под ноги
Дарят радостные дни.
И знаете счастливая такая (Она явно не поэт)
Вот что делает осень с людьми
Извините, разболтался
Жовтий лист упав на руку.
І, здавалось, мов зітхнув.
Тиша. Осінь. Ані звуку?
Хтось його зітхання чув?
... Ви почули)
Ви почули. Щира дяка.
За тепло. За співчуття.
На руці якась відзнака.
То листка з дощу сльоза.