Наднебо, надхмари злітають душі,
А втрати примарно хвилини піском притрушують...
Промерзлі, прослізлі-до нитки змоклі,
Погрузли в багнюці ми, звиті сухотами...
І страшно, і боляче, так наперчено, що аж гірко.
Цілунок палкий у холодне чоло-
Не сталося, збезнадієлося,
Від жалю у скронях гуло...
Наднебо, над небо світле...
а так хотілось без крил-на землі...
Лиш попіл ховає безслідно
Сліди, що згубились в росі...
Наднебо, надхмари злітають душі,
А очі від сліз розсохлі,
І вітер шумить у вухах: у нас знову двохсоті ...
(С) Іванна Хоменко (Мельник)
