Я довго прагнула зрозуміти сутність в цьому житті. Не один день, не два, а безліч часу шукала відповіді в самої себе. Ні, я себе розуміла!
Цей світ був для мене нерозгаданий, чужий, не мій. Я блудила поміж розгорнутих мрій і всі вони були далекі, чужі, недосяжні... Чи я мало мріяла, чи забагато хотіла?
Надходив ранок - світало в душі, приходив вечір - загортала багряні промені у теплу ковдру зоряних мрій. І так, з дня до ночі, з ночі до ранку, з року в рік... Заплуталася, як біле павутиння поміж мовчазних дерев. Небо вимивало весь смуток, а осінь золотила стежки.
Я не така, як всі оточуючі і всі - не такі, як я. Я бачила те, чого не бачать інші. Я любила так, як... не можу підібрати слів — по-справжньому! Відкрите серце завжди страждає. Час мене вчив мудрості і терпеливості. Непосильне долалося не силою, а наполегливістю. Нарешті збагнула, де буду щаслива.
Щоразу приходить в гості Талант, з яким розмовляю і який обдаровує - думкою, натхненням і словом. Я живу ним, а він живе в мені. Там, де мав бути хтось Інший, живе тепер Поезія.
