***
Усі ми від душі
Складаємо вірші.
У кожного — своя душа,
Прихована в словах вірша.
***
Душа, немов калейдоскоп в узорах,
В своїх чутливих пошуках, дозорах.
У доторках міняється, як квіти,
Із почуттів складає самоцвіти.
***
Кульбабовим насіннячком
До Вас прилечу,
Сонцесяйним проміннячком
В душі проросту…
***
Душа твоя — широка,
Висока і глибока,
Цікава і безмежна,
Буває і бентежна,
Як вітер-буревій,
І я запала в ній…
***
Плоть висохне і погляд посивіє,
Не страшно, коли тіло постаріє,
Шкода, коли душа марніє…
***
Ти — моя мука, я — твоє горе.
Наше кохання — світле, прозоре.
Вуста-пелюсточки шепочуть таємно,
Що наші душі злилися взаємно.
***
Краще вік самому доживати,
Ніж «бездушне» тіло цілувати…
***
Порвалась струна,
Розп'ята на вістрях,
Так рвалась душа —
Забракло повітря...
***
Мою душу торкаєш лиш ти
І здіймаєш високо до неба,
Вириваєш із лап самоти —
Більш нікого мені вже не треба.
***
Занапастити душу бійся,
Бо буде пізно — не жалійся!
Вона в просторах завжди вічна,
У людських долях — пересічна.
***
Сьогодні правила порушу,
Я замурую свою душу...
Ніхто мене вже не торкне.
А чи ж почуєш ти мене?
***
Мою душу на вузлик в’ яжи —
Не відчую вже болю.
У поліські вернусь міражі,
Там співатиму вволю!
***
Людська душа – криниця,
Цілющих вод потік,
Міцна, неначе криця,
Бринить із року в рік.
***
Ми живемо в долях пересічних —
Ти і я.
Видно так потрібно душам вічним:
Я — твоя.
***
Як не лежить душа, то й не накажеш
Любити Вас, хто вже давно не мій.
Два серця ланцюгами не пов’яжеш...
Холоне тіло в тишині німій…
***
Сипало, сипало, сипало
Сніжинками вволю.
Сіпало, сіпало, сіпало
Серденько в болю.
Віхола, віхола, віхола
Прямо у душу
В’їхала.
***
Сплелися душі глибоченько,
Теплом укрилися надійно,
І так їм ніжно, солоденько
Купатися в своїх обіймах...
Сплелися душі глибоченько,
Теплом укрилися надійно,
І так їм ніжно, солоденько
Купатися в своїх обіймах...
Сподобались мені Ваші мініатюри, Лано! Гарні.