І
Зима мітлою вимітає осінь…
О! Як її любив поет арап!
А ми не вимітаємо і досі
очарування... і великороса...
і родича по імені кацап.
Якщо удома жити є потреба,
то їдьте, дорогесенькі, туди,
де є усе, але лише для себе –
і камінці не падають із неба,
і є багато газу і води.
ІІ
Фальшиве не огранює природа…
В агонії гидота світова
насилує і не дає розводу…
гібриди селекційної породи
рабів Росії вивела Москва.
І малороси до нестями раді,
що їм язик нав'язують у Раді…
Лише в окопі пізнає хохол,
що душу опікаючий ґлаґол
дає салют у кожному заряді.
ІІІ
Останній бастіон апартаїду –
Росія світу мало що дала
окрім двоєголового орла.
Поезія із лайкою сусіди
та мовою героїв «Енеїди»
замулює оазу джерела.
Богемі це нагадувати всує.
Не каюся, що не осоловів
у хащах буєраків і гаїв.
Поет веде, а бестія рулює.
Хизуються собою чистоплюї,
блукаючи у лабіринті слів.
