Пам"яті Томчук Надії Станіславівни присвячую:
Ой у лузі , в лузі чаєчка кричала,
А із хати ненька в небо відлітала.
-Ой куди ж ти, мамо? – діти голосили.
-Ой на кого ж , нене, ти нас полишила?
А хто ж нам підкаже, що маєм робити?
Як же ми без тебе будем в світі жити?
Хто нас вранці збудить, снідати наварить
І в скрутну хвилину словом нам порадить?
-Ой, сини-соколи, ви уже дорослі,
Вчіться в світі жити, не ідіть наосліп.
Будьте гідні неньки і свого татуся.
Як вам важко буде, то я повернуся.
Прийду на світанку промінчиком сонця
Й буду заглядати до хати в віконце.
Буду я із хати журбу виганяти,
Живіть ви по правді – так як вчила мати.
Тільки не забудьте мамину науку,
Як буде потрібно, я подам вам руку.
Дуже гарна присвята, Оленько. Біль і сум огортає нас, коли покидає нас мама... 
