Океани квітів і мелодій...
Океани руху і життя...
Ну а ти іще на стопі й годі
підійти впритул до вороття,
Що дарує вдих на повні груди
й поза плечі торгає весь біль.
Мимо пролітають люди, люди...
Ну а ти повзеш отак собі,
Наче земноводна черепаха:
крок за кроком через біль і страх.
І душа твоя - підбита птаха
в Янгола сумного на руках,
Що так само вже втомився, суне
по вогнем обпеченій землі.
Звідусіль клаксонове відлуння -
не букет, а ціла заметіль.
Все єство нуртує нетерпінням:
"Скільки ще? О, Боже, скільки ще?!"
Надворі́ червневе потепління
між громами й помежи дощем.
І тобі так хочеться щосили
натиснути врешті-решт на газ,
Янголові розпростерши крила.
Але знову, знову ще не час...
17.06.20 р.
Дуже гарно! 
