Ніч – тремтить від нетерпіння,
Ніч не хоче засинати.
І години – як лушпиння,
І гілки в вікні – як ґрати.
Опівнічні паротяги
Десь не можуть вгамуватись,
А дощу – нема відваги –
Ні скінчитись, ні початись.
Зупинившись в безнадії,
Вже мовчить роздратування.
Розпорошені – події –
Як надії і вагання.
Виникає недоречно
За фіранкою світанок.
Він постукав, дуже ґречно,
Вставши променем на ґанок.
Пелюсток вишневих всюди
Розкуйовджене лахміття.
А на вулиці – заблуди
Закликають лихоліття.
