Тиша падає – неначе перший сніг.
Світ охоплений зненацька німотою.
Що з ним буде? Що з тобою? Що зі мною?
Хто вже завтра переступить цей поріг?
Тиша тане під колесами машин –
Мить минає – недоречно і раптово.
Виринає – чи то клекіт, чи то слово –
Як сліпий левіафан з морських глибин.
Голоси птахів прадавніх в нас бринять,
Будять, кличуть, вимагають більше крові.
Вони з нами – в кожнім русі, в кожнім слові –
Не баряться, не вагаються, не сплять.
