Там – за парканом темних снів –
Скажені пси на ланцюгах,
Прикуті міцно до стовпів.
На іклах – кров, і лють в очах.
А серед дня – безмежжя бань
І надмір клопотів і справ,
Примарна тінь старих кохань,
Які забув і поховав.
Накриє крук цей день крилом –
Закриє сонце – буде дощ,
Який назвуть у злобі – злом –
За те, що змив бруківку з площ.
Благословенність божевіль
Веде крізь зливу навмання
І без зазначення зусиль
Дає приховані знання.
Тож врятуватися – не варт
Коли ламає всі мости
І переповнює азарт
На грані знайдення мети.
Передчуття – неначе біль –
Скажені пси перегризуть
Іржаву сталь – і звідусіль
З виттям веселим нападуть.
