Помирившись з померлими – вирушаю в дорогу,
Де нічого немає, де лиш вітер в пітьмі.
Всі нещастя, всі радощі – залишаю за рогом,
Сам не знаю до кого – промовляю: - прийми...
Білий місяць примарою повисає над шляхом,
Наче дар йому даний - насилать забуття.
Я – прямую за тінню безголосого птаха,
А з-за пагорбів чую – чи то плач, чи виття.
Всі обтяжливі спогади більше не потурбують –
Серед білих зірок розчинились вони.
Темні вітри, лютуючи, мої болі лікують –
Де зникає минуле – там немає вини.
Все огорнуте мрякою. Шлях веде у долину –
Там непевну цю стежку рве холодна ріка,
Що пливе серед мороку крізь північні країни
З незбагненної далі – аж від льодовика.
