Не з потойбічних зáсвітів, не за ярами і дóлами...
Ніч, як насупила брови й лячно не гавкне пес,
Треті замкнули двері, вікна закрили шторами,
Пишуть чорти свій у́мисел, ставлять на Правді хрест.
Роги блистять від хитрощів, зуби в акул загóстрені,
Смішно, що обдурили, не зрозуміє народ.
В радощах і похміллі гамір справляють ю́дені -
Бути чортам масненьким, гоям зламаємо код.
Юний хлопчак в параметрі, смерть вилітає кулею!..
В ціль вишкіря́є зубчики бісовий вражий син.
Множить достаток бари́шник, крутить облудник дулею...
Знову - нова могила, «вибраним» - вілли царин.
Світ, як зелений м’ячик у смужки блакитно-сині.
Бог сотворив людину, а звідки сплилося змій?
Боже, у душах сплаканий, звідтіль, і аж до нині
Груди ссе син народжений, в кожної мами - свій.
Люляй, маленький, люляй... З ясеня гойдай, колисочко,
Мати тобі сорочечку вишиє у гілки -
В ромбику - красне сонечко, чорним - дрібне насіннячко,
На полотні виписує «ключики» та думки.
Земле слов’ян від аріїв, гун, роксолян Дажбогових
Буде з народу «вибраний» - гетьман і поводир!
Вже на початку про́синця шану складаєм Богові́
Віримо в дух незламності, єдність, любов та мир!
Дай, Боже, щоб той дух незламності тільки міцнів, бо вороги тільки й чекають нашої зневіри... 
