Люди добрі, чули ви новину?
Нашу Зиму заміж не взяли,
Хоч стелила снігову перину,
Та погордували, обійшли…
Марно накрохмалила узори,
Інієм в блискучому гіллі,
Вітрові весільнії мажори,
Стихли у самотній сивій млі.
Похапцем Зима сховала в скриню,
Сніжно-біле чарівне вбрання,
Й понесла придушену гординю
Світ за очі, мовчки, навмання…
Тьмяний світ навколо розступався,
Сірі хмари притискали вниз,
Водночас, холодний день убрався,
У дрантя сумних, похмурих риз.
А усі довкола дорікали:
Ну і де тепер твоя краса?
Сльози ливнем по щоках стікали,
Й плакали самотні небеса.
І не знали, що це все погода:
На ріці не лід, туман заліг,
Наречений через бистру воду,
До Зими дістатися не зміг.
Грудень - непутящий їй обранець,
І не знає правильних манер,
Проігнорував весільний танець…
От такий зустрівся кавалер…
Вкотре Зимка витирала очі,
Не втрачала віри ні на мить,
Що одного вечора, чи ночі,
Морозець колючий затріщить.
Полетять баскі сріблясті коні,
Віхола завиє й загуде,
Січень Зиму поцілує в скроні,
Й під вінець кохану поведе…
І кохання буде в них взаємне,
Знов фата прикрасить їй чоло,
І ніхто ніколи не згадає,
Те страждання, що колись було…
16.12.2019
