У цім занедбанім садочку
Хатина батьківська стоїть.
Тут пустка з кожного куточка
До себе зве й мені велить:
Скосити трави зависокі
Та посапати бур’яни,
Багато з ними тут мороки,
Коли ж бо виросли вони?
Здається, тільки ось недавно
Прибрали скрізь і підмели,
Та бур’яни ростуть так вправно,
Й не скажеш, що ми тут були.
Все дороге мені, як пам'ять,
Як згадка про моїх батьків,
Але щоразу серце ранять
Ці бур’яни з усіх кутків.
Село, це берегиня нашої мови, традицій, збереження чистоти словянської крові, міцності родини. Це було, а що тепер? Чорнобіль, пустка. В 90стих роках, по службі їздив по селах. Села неначе понімілі, ненече люди подурілі, хати забиті дошками, двори поросшії буряном... Напомнилось мені Шевченка. Ваше солово відроджує красу.