Запнули хмари не одну вершину,
Спадали табунами у міжгір’я,
Укрили мороком гірську долину,
Затьмили місяць й не одне сузір’я.
Пітьма переверталася клубками,
Впивалась темними вустами в тишу.
Тривога промайнула поміж нами…
Зірвався вітер і сосну колише.
Вологою наситилось повітря,
Незвичною такою, з підземелля.
Дощ кидає на землю гострі вістря,
В оскалі блискавок моргає скеля.
Метається між небом і землею
Нічна гроза — сувора господиня,
Дарує нам озонову алею,
Не відчуває меж її гординя.
Громів крехтання у вологих гротах
За обрій покотилося луною.
Дивує небо у нічних польотах,
А я сумую й досі за тобою.
18/04/19