Бабця життям просувається пішки.
Та і куди їй, скажіть, поспішати?
Б’є молоточком волоські горішки
внукам щовечора посеред хати.
Помисли бабці старенької щирі:
щоб не забулися рідні причали,
щоб у міській не смітили квартирі,
час на абищиці не витрачали.
До вихідних наготує гостинців –
передає їх шофером маршрутки.
Є чим зайнятися їй наодинці,
марно ридати в оточенні смутку.
Он, назбирали одежі торбину –
не відповідної модним вимогам.
Тра*, перебрати ту щедру купину
та килимків нав’язати під ноги.
Краще – й сама залюбки ще поносить,
перекладе в переповнену скриню.
Дітям спасибі – не гола й не боса,
зять із руками й дочка господиня.
Вперто бурмоче в кутку телевізор,
проігнорований вкотре думками.
Щось із минулого в голову лізе –
те, що під пресом лежало роками.
В доньки на першому плані робота,
не відпускає міська аритмія.
Хочуть, напевне, й поспати в суботу –
бабця дітей, як ніхто, розуміє…
* (треба)
"СТЕРВ'ЯЖНАЯ" ПРАВДА, ГАЛИНО! 
