У кожного своя віра,
Своя правда й слово...
До всякого своя міра,
Та коротке довгим,
Чорне білим, біле чорним,
Знічев'я не стане...
Як й не знайде ниций гордість,
Не зацвітне в'яле,
Не зайде у ріки море,
Не зореться поле,
Не засіється, не родить,
Саме та й по собі...
Усе чека свого часу,
Своєї причини
І я видно, що чекаю,
Вже й немаю сили
Утримати, в собі спокій,
Бавити терпіння...
"Скільки ж можна?
Доки... Доки?
В чому те спасіння?" —
Шепче відчай...
Ні, не шепче!
Клекоче, гарує!
І не чує... І не бачить,
Хто ж то порятує
Тебе, моя Україно,
З лихого полону,
Де в кожного своя віра,
Своя правда й слово...
У кожного, та не рідне!
Всяке, та не твоє!
