Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Галина_Литовченко: ПЕРЕЖИТИЙ ДЕНЬ (1932-33 р. р. ) - ВІРШ

logo
Галина_Литовченко: ПЕРЕЖИТИЙ ДЕНЬ  (1932-33 р. р. ) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ПЕРЕЖИТИЙ ДЕНЬ (1932-33 р. р. )

Галина_Литовченко :: ПЕРЕЖИТИЙ ДЕНЬ  (1932-33 р. р. )
                                               
        В маленькому віконці на чотири брудні шибки засинів досвіток. Горпина давно не спала, але з ліжка не підводилася. Гасу, щоб засвітити в хаті, не було, а сновигати привидом від вікна до холодної лежанки, та від лежанки до вікна не хотілося. Звечора лягла не роздягаючись, в тому ж одязі, в якому весь день тинялася вулицями наполовину вимерлого села. Стара ковдра світилися в сивому мороці дірками, з яких випадала збита давністю вата. Горпина була молодою та міцною від природи дівкою, тому ще животіла на цьому світі, лишившись без батька й матері.
       Йти до району поночі боялася, хоча шлях був не близьким і, щоб дістатися ярмарку, вже давно мала б вийти з дому. Та на дорогах всяке трапляється. І нехай життя тепер нічого не варте, не віддавати ж його ні за цапову душу.
       Зовсім недавно забили дядька Фрола, що збирався виміняти на базарі чоботи на щось їстівне. Знайшли його в переліску люди, що йшли слідом за ним тим самим шляхом, але торби з чобітьми при ньому вже не було. Родина, не дочекавшись батька, один за одним вимерла. Через кілька тижнів після загибелі чоловіка Горпина заходила в їх домівку, подивитися чи ще живі Фролові діти. Як і всі в селі, ходила від хати до хати не так задля моральної підтримки стражденних, а щоб день швидше пройшов, та щоби впевнитися, хто ще залишився в селі. В хаті дядька Фрола вона застала тільки жінку, а малі лежали рядочком на голій лежанці гарненькі, як намальовані. Їх худобά скрадалася під голодною набряклістю маленьких обличь, але ознак життя у виснажених тілах не було. 
      - А Михайлик же так вчитися хотів, таким рахубним хлопчиком ріс… – тільки й знайшла слів для співчуття безумній матері.
      - «Будуть ягідки цвісти, соловейки щебетати, а я буду в землі лежати…»  – байдуже невпопад проспівала тоді жінка.
     Через якийсь час і її відволік з хати до підводи дід Митрофан, який був уповноважений збирати по хатах мертвих.
      Горпина зібрала на печі жменю соняшникових зернят, білих від глини, якою колись підмащувала в хаті, та висипала їх в кишеню куфайки, щоб поснідати дорогою. Засунула в піддувало кілька буряків, що лежали на долівці, та присипала зверху золою від соломи, щоб не кинулись у вічі тому, хто, скориставшись її відсутністю, навідається до хати. Дістала з-під сінника, на якому спала, тернову хустину та поклала в чисту торбинку.
      Тільки-но  відсунула вбік жердину, якою на ніч зачинялася в хаті, як двері відхилилися, і на неї ледь не впала сусідка, Горпинина ровесниця.  Дівчата росли разом і вчилися колись в одному класі.
      - Подружко мила, дай щось до рота вкинути, – ледве вимовила Тетяна. – Геть охляла вже я…
      Горпина здогадалася, що ніч вона провела в безсонні, з нетерпінням чекаючи світанку. 
      - Та що ж я тобі дам? Самій поснідати нічим – піду на ярмарок, може щось виміняю.
      В пустому миснику лежало кілька цибулин – дівчина ще не встигла заховати їх від непроханих гостей. Дістала одну і подала сусідці. Та, скривившись, взялася чистити цибулю від лушпиння і пішла з двору.
       Горпина скрутила торбинку з хусткою, засунула згорток за пазуху і, озираючись на всі боки, взялася шукати кілочок, який зазвичай лежав під рукою, щоб зачинити ним двері з вулиці. «Куди могла його подіти? Хай ти згориш – геть пам’яті не стало…» – подумки бідкалася розгублена дівчина. Що той кілочок тільки приваблює до хати замучених злиднями перехожих – чомусь і не подумала, тож за звичкою накинула клямку на металеву скобу в одвіркові.
       Переступивши через низенький перелаз, Горпина ледь не перечепилася об сіру купину. Придивилася крізь вранішню пітьму і впізнала Тетяну, що сиділа з застиглими очима під ворітьми, тримаючи в руці надкушену цибулину. Від страху Горпину заціпило. За мить, рвонувши з місця, вона вже стрімголов бігла стежкою, пробитою в сухому високому бур’яні, на шлях, що вів до району.
        Йшла полем, налякана несподіваною смертю подруги, відчувала провину за сховані буряки, за те, що не вгледила межі між життям та смертю. Голос подруги переслідував її, а кроки відлунювала замерзла земля і вони відгукувалися в скронях гулкими ударами, допоки дівчина не здогадалася, що хтось її наздоганяє. Озирнувшись, побачила на шляху одиноку постать. Хто то був – чоловік чи жінка, не впізнала. Прискорила і собі ходу, а потім зірвалася до бігу, коли помітила, що попереду замаячив чималий гурт людей. То йшли на ярмарок односельці з надією виміняти щось на харчі. Приєднавшись до них дівчина знову озирнулась і впізнала в своєму переслідувачі племінника Петра, високого худорлявого підлітка. Він вже майже наздогнав її.
      - Хто б колись подумати міг, що будемо сіпатися один від одного. Ото життя настало, – зробила спробу оправдатися перед хлопцем.
      - А я побоявся гукати, бо не був впевнений, що це ви. Мене мати за сіллю послала.
      - Без солі погано, – погодилася Горпина.
      Гуртом йти стало веселіше, дарма, що розмови точилися зовсім не радісні, а навпаки сумні і навіть жахливі. На ярмарку гурт розчинився в натовпі – кожен вів торги самостійно, вишукуючи свого клієнта. Перед входом на ярмарковий майдан домовилися чекати один одного, щоб і додому йти всім разом. 
       Червона в квітки тернова хустина – це все, що залишилося у Горпини від її небагатого посагу, зібраного батьками, та так і не використаного за призначенням. Все інше обміняла ще минулої зими, щоб не вмерти з голоду, та це не врятувало ні матір, ні батька.
       Дівчина дістала із-за пазухи згорток, міцно затиснула його в руці, щоб бодай ніхто не вирвав. Злодіїв розвелося в селах повно, на ярмарку у них теж був промисел. 
      Горпина ходила поміж людей, прицінювалася, прислуховувалася до розмов, відмітивши кілька прилавків, до яких варто було повернутися. Тут вона трохи відволіклася від тяжких роздумів, геть забула про сусідку, що залишилася сидіти під її тином. В  натовпі зіткнулася з Петром – хлопець вже тримав в руках невеличкий вузлик з сіллю. Горпина помітила голодний блиск його очей та згадала про соняшникові зернята. Дістала їх з кишені, вділила трохи родичеві, та на ходу лускаючи, знову розійшлися в різні боки.  
      - Тітонько, скільки квасолі за хустину дасте? – зупинилася біля літньої молодиці.
      - Покажи спочатку, – зацікавилася жінка крамом.
      - Нова ще, в придане мені матінка покійна готувала. Не надівала жодного разу.
      - Гарна хусточка, доню, але більше кварти не дам. Їжа зараз має більшу ціну, ніж все інше.
      Помітивши вагання Горпини, додала:
      - Кварта в мене на літру, дівчино. Кращої оборудки тобі не знайти.
      Горпина повірила її слову і без жалю віддала хустку молодиці. Зраділа, що на тиждень-два вистачить бобів, щоб бодай раз на день зварити ріденьку юшку. Влітку дівчина важко працювала на буряках за миску бовтушки – сірої, рідкої, несмачної, але й на ній вдалося протриматися до холодів. Насушила завчасно липового листя та перетерла його на борошно, до якого додає трохи висівок, якщо пощастить десь роздобути. Зрідка випікає з тої суміші млинці, щоб на довше вистачило.  Чим закінчиться зимівля в порожній холодній хаті – хтозна…
      Додому повернулися, коли вже смеркалося. Тетяна й досі сиділа під тином скоцюрблена і вже без цибулини в руках.  Горпина здивувалася, чом дід Митрофан не відвіз її на цвинтар. Чи не помітив в бур’яні, чи не доїхав на їх куток підводою? Вже й сам ноги ледве тягає. Іноді, щоб вдруге не їхати, ще живих людей кидає до купи мерців:
     - Доки довезу до цвинтаря – помре… 
      Душі в людей зачерствіли. Не хотілося нічого – хотілося лише їсти. Не всі засуджували дії старого, хоча не раз забирали з купи померлих ще живих родичів. Бувало, що й виживали врятовані і відбували свій відміряний Богом вік.
      Горпина наламала навкруг місця, де сиділа подруга, сухого бур’яну, щоб протопити в печі та спекти шматочок цукрового буряка, бо крім соняшникових зернят не мала й крихти в роті. Зачинила на засов двері та розтопила піч.
      Бур’ян тріщав, стріляючи іскрами в цегляному череві. Полум’я кидало відблиски на шибки та стіну навпроти горнила, а темні кутки сховалися з виду. Здавалося, що в хаті залишилася лише піч. Одна вона жила, дихала світлом і теплом. 
      Горпина дістала з попелу спеченого буряка і, обпікаючи губи, обережно відкушувала маленькими шматочками, смакуючи солодку м’якоть та вимазуючи щоки сажею. Засинала втомлена, але рада тим, що ще один день минув. Подумки розкладала на маленькі купки боби, виміняні на хустину, підраховуючи на скільки днів їх вистачить.
       Потім до Горпини прийшла Тетяна. Дівчина намагалася зрозуміти – сон це чи дійсність. Чийсь незнайомий голос заспокоював: «Мертвих боятися нічого, бійся живих». І Горпина не боялася, хоча подруга довго з докором дивилася їй у вічі, низько нахилившись над обличчям. Горпина відчувала, як у лице повіяло холодом.
       Вранці, коли вже гарно розвиднилося, вона вийшла з хати та пішла селом шукати підводу діда Митрофана.
03.11.2018

 (фото з інтернету)      
      
     
     
      
      
      

ID:  814900
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.11.2018 22:00:03
© дата внесення змiн: 22.11.2018 22:01:11
автор: Галина_Литовченко

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Михайло Гончар
Прочитаний усіма відвідувачами (456)
В тому числі авторами сайту (6) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Михайло Гончар, 23.11.2018 - 19:00
Талановито.Страшно.Не дай,Боже... 17 hi
PS:одне незрозуміло - звідки такі подробиці?Хтось розказував?
 
Галина_Литовченко відповів на коментар Михайло Гончар, 24.11.2018 - 04:37
Факти задокументовані двома вчительками з мого села на Київщині. Ходили по хатах і брали свідчення у людей, що пережили голодомор. Померло в селі понад тисячу людей. Імена та прізвища всіх теж зберігаються. Та й сама пам'ятаю з дитинства розповіді мами.Ті розповіді і взяла за основу. Дякую Вам!
 
Михайло Гончар відповів на коментар Галина_Литовченко, 24.11.2018 - 19:47
Вам дякую.Моя мама пережила дві війни і дві голодовки.Багато чого розказувала,але як це описати? Боюсь навіть братися за цю тему... hi drag
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - Риторити, риторенькати, цицеронити, глашатаяти.
Синонім до слова:  Новий
dashavsky: - Необлапаний
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - усвідомити
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - Усвідомит
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
x
Нові твори
Обрати твори за період: