Серпневий прохолодний ранок.
Йду в тиші парку, далі від юрби,
А навкруги високі, гарні
Дерева: клени, липи і дуби.
Ранкове сонечко верхів’я
Освічує промінням осяйним.
Легенький свіжий вітер віє,
Гуляє між гілками, бадьорить.
Гойдає їх, ворушить листя,
Що, сяючи, тріпоче й шелестить.
Навколо ще панує тиша,
А гомін вітру душу веселить.
Здається, вдвох з тобою ходим,
Ведем приємний тихий діалог…
Веселий голос це природи
І дня нового радісний пролог.
03.08.2013
