О, Господи, чи скажеш ти мені,
Чи маєш відповідь для чого і навіщо
Сьогодні в темнім і німім вікні
Палає і сповідується свічка?
А їй болить за згублені життя,
За спухлих голодом дітей, яких ховали,
Які уже не мали майбуття,
А матері їх плакали й вмирали
Десь поряд. Не стачало більше сил
Ні жити, ані плакати, чи бути…
Їх, Господи, зарано запросив…
Завчасно… Знаєш, Боже, квітне рута –
Вшановує вкорочені життя
Законом Бога, чи законом влади…
Прошу, нехай не буде вороття
Закону «колосків», закону гратів.
Нехай страховисько-голодомор
Пощезне у віках, не зможе, лютий,
Украсти ще бодай життя, чи знов
У думці можновладця промайнути…
Живим, народженим завіщано лиш жить,
І тільки старість здатна визначати,
Кому вже час в пекельному горіть,
Чиєму ж серцю на землі іще палати!
ID:
789893
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 01.05.2018 21:45:32
© дата внесення змiн: 01.05.2018 21:45:32
автор: Олена Ляшенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
