Іванка - дівчинка гарненька,
Родилась у своїм селі;
Була коса в неї довгенька
І «чолка» вилась на чолі,
А очі в неї - дві жаринки,
Як у красуні із картинки,
А ще рум'янець на щоці
Й звабливі ямки на лиці;
Мала привітну, щиру вдачу,
Тож всі сусіди навкруги
Підхвалювали як могли.
Була дбайлива, не ледача.
Батькам завжди допомагала,
Тож шану ще з дитинства мала.
Ходила дівчина до школи,
Навчалась добре у свій час.
Батьки раділи, як ніколи.
Вона ж їх тішила щораз.
Була красунею у класі
І там сподобалася Васі.
Недавно в школу він прийшов,
Бо в тітки прихисток знайшов.
Коли померла в нього мама,
Батько до нього збайдужів
Й залишив хлопець рідній дім.
В душі сховав сімейну драму
І не казав про те нікому,
Та мріяв: вернеться додому.
Коли побачив він Іванку,
Я кажуть, встояти не зміг,
Із вечора аж до світанку
Отакби біг за нею й біг.
У школі навіть не відходив
І на перерві, десь на сходах,
Все біля неї він крутивсь,
Як дзиґа та навкруг вертівсь.
Найперше то було кохання.
Таке прекрасне почуття
Перевернуло все життя.
І ці побачення, зітхання -
Хотілось квіти дарувати,
Хотілось жити і кохати.