Церковний передзвін
Пронизує туман
Та кличе на уклін
До храму прихожан.
І ти біжиш туди,
Де горять свічі,
Й свяченої води
Благають твої вічі.
А я дивлюсь услід
Й шепочу: "мила,
Ти мій останній лід
Душевний розтопила.
Побудь зі мною мить,
Цілуй, неначе вперше,
Бо легко розтопить,
А заморозить легше".
Та храмовий поріг
Тебе до себе вабить
І Він - твій оберіг,
Гріховності позбавить.
Й запнеться у лозу
Амурова альтанка...
Й тихо зронить сьозу
Вірна Йому прихожанка.
