Відчуй хитання вітру у напрузі
І запитай, чи є у нього друзі…
Чим він живе, чому летить світами
Отак вже протягом століть одне й те саме.
Чому він ніби стогне під вікном і на порозі,
Його хитання,його шелест – вірш у прозі.
Так без початку і кінця завжди в дорозі
І душі яких тіл на нього схожі?
Чи сперечається він з гілкою стрункою,
Коли спілкується з калиною тонкою.
Та їй не час іще вдягати шати
І вітер може про це знати…може знати.
Та він сьогодні вже немов не самотою.
І дихання його летить з весною,
І смак зеленої трави в уяві, вкупі
Та найвагоміше тепер - то лише звуки.
Він їх підносить у блакить і знов збирає.
Їх тон на різні голоси бринить ,лунає.
Тече,розходиться, лишається у колі
Чиєїсь власної невизначеної долі.