Каже Стефко, як то добре мати господарку,
Навіть часу на селі немає на сварку.
Від весни як сі запряже, до восени паше,
Ну, а потім для зими всьо сі крутит, кваше.
По- при то якесь теля, кури, кролі, гуси
І корова, порося- бути тоже мусять.
На дворі іще сніги- зима не дрімає,
Ну а наша свиноматка веприка шукає.
Так сі "дівка" завела- годі схаменути,
Кучу мало не знесе, не дає сапнути.
Десь мій Стефко задзвонив- по сусідніх селах,
Тай над вечір юш знайшов свині кавалєра.
Випхав з гаражу мотоцик- старий із калясков,
Застелив її соломов і зи стайні рясков.
Посадив нашу красуню- пишну свиноматку,
Випхав тихо мотоцикла на широку кладку.
Я му всьо зладила в торбу, гроші до кишені,
Обв'єзали туто міцно шкіряні ремені.
Кажу: - Стефцю, юш вважай із нашов красунев,
Бо дорога не близька у тутой Здолбунів.
Дуже прошу там усьо зроби юш по людськи,
Би сі кури не сміяли- наші і сусідські.
Відправила м свого Стефця- буду виглядати,
Бо то файно, за якийсь час, тай прибуток мати.
Цілий тиждень виглядала Стефка й нашу льоху,
Мало м інфаркт не дістала тай з переполоху.
Приїхав мій хлоп додому- змучений, змарнілий,
То не жарт вам, люди добрі, шо с те інше хтіли.
Вийшла м з хати тай питаю:- Шо сі таке стало?
Жи з не їв, привіз назад прижарене сало?
Єйці варені в лупині, чвертку самогону-
Шо сі стало, розкажи, бо юш не догоню?
-Ти просила би по людськи то усьо зробити,
То попробуй тай на плечі свиню положити.
Читаю ваші твори, ніби коломийки проспівую. Дотепно, Лесю. 
