|
СПІРУЛІНА ВІД «КОМАРОВСЬКОГО»
«Якщо після сорока ти прокинувся, а в тебе ніщо не болить, значить ти помер». Цей крилатий вислів начебто колись видав на гора один крутий московський режисер. Не виключено, що автор цього шедевру вів не зовсім здоровий спосіб життя, бо генетичний спадок має завидний: не менш відомий татусь давно перемахнув через дев’ятий десяток. Оксана теж готова була йому заперечити. Всі минулі десять років після визначеної кіношником критичної межі вона щоранку прокидалася здоровенькою, як огірочок. Ось уже другий день намагається придумати собі хоч якусь болячку, але тільки заплуталася в їх назвах. Що там вже казати про симптоми. «Не наврочити б самій собі…» – промайнула в голові думка. Спливла на поверхню несправедлива давня неприязнь до журналу «Здоров’я». Та й телевізійні передачі з аналогічними назвами жінка теж дивилася лише зрідка.
Справа в тім, що на роботі Оксані з нагоди ювілею дали путівку в санаторій. Краще б, звичайно, в якийсь пансіонат, чи будинок відпочинку. Туди медичне обстеження не обов’язкове, взяла б довідку у дільничного терапевта та й поїхала без проблем. «Але маємо те, що маємо…», як казав колись президент. Доведеться щось вигадувати, щоб отримати в поліклініці санаторно-курортну картку. З терапевтом вона знайома, бо ж їх селище в передмісті обласного центру невелике і всі однин одного знають, але ж навіть лікарняного ні разу в неї не брала. Від цього Оксана неабияк розхвилювалася. А що, як не підтвердять її право на відпочинок в санаторії, скажуть, що в багатьох людей в цьому є більша потреба? А вона вже взяла відпустку і налаштувалася на організований відпочинок. Насправді ж все вийшло набагато простіше, ніж уявляла жінка. Після отримання результатів аналізів та необхідного обстеження, лікарка підказала, що кожна людина хоча б один раз в житті хворіла на бронхіт. В санаторно-курортній картці в пункті про захворювання вказала цю поширену серед населення недугу.
На курорті Оксана з’явилася гарного сонячного дня в чудовому настрої. Жіночка мала веселу вдачу, світлі мрії та надії на активний відпочинок, а в придачу ще й фігуру гітарою, на яку добре клюють чоловіки. Облаштувавшись в кімнаті на сьомому поверсі разом з такою ж за віком, як і сама, сусідкою, наступного ранку прибýла зайняла чергу під кабінетом лікуючого терапевта. Перед нею сиділа лише одна молодиця, а перша з черги вже зайшла на прийом до лікаря. Через кілька хвилин позаду Оксани появився чималий гурт новоспечених курортників.
- Дівчата… який доктор!!! – вирвалося з вуст блондинки, яка через деякий час вийшла в коридор з санаторною книжкою та стосиком папірців у руках. – Він стільки знайшов у мені захворювань, про які я і не здогадувалася! Який доктор…
Схоже білявку той факт ніскільки не розхвилював, очі світилися безмежною вдячністю та неприхованою збудженістю. Від її захоплення лікарем Оксана знову розхвилювалася: а що, як такий досвідчений лікар викриє її обман? Прийдеться клеїти дурня перед чоловіком.
Друга курортниця аж закотила очі від отриманого задоволення від спілкування з хазяїном кабінету. Що там вона розповідала людям в черзі, Оксана не чула, бо вже зачинила за собою двері. Жінка аж зойкнула, коли зустрілася поглядом з терапевтом: перед нею сидів сам лікар Комаровський. Трохи старший, ніж на екрані телевізора, бо ж там над ним чаклують майстри-візажисти, але в її очі дивився саме він – чорнявий красень з вусами та благородною сивиною на скронях. Оксана навіть забула, що прізвище лікаря, вказане на дверях та в її санаторній книжці – зовсім інше. А може Комаровський – то його екранний псевдонім? Ото б звабити…
- Вас щось турбує в даний момент? – відреагував уважний лікар на зойк пацієнтки.
- Ні-ні… то від хвилювання, – промимрила зніяковіла жінка.
Вислухавши придуману версію про бронхіт, лікар назначив Оксані кілька приємних процедур, куди увійшла лікувальна гімнастика, аромотерапія, масаж та грязьові аплікації. Ще порадив полоскання горла морською водою.
- Тільки запливіть подалі від берега і там наберіть в пляшку води, на глибині вона чистіша.
Під кінець прийому він ще раз уважно обдивився Оксану, примруживши очі та зосередивши погляд чомусь не на її розкішній фігурі, а на шиї жінки. Це нагадало, що в неї вона лебедина.
- А дільничний терапевт казав, що у вас збільшена щитовидна залоза? – ошелешив лікар.
- Ні-і-і, – розгубилася Оксана від такої несподіванки.
- У вас – зоб, – виніс вирок «Комаровський». – Зараз я напишу направлення на УЗД, як тільки отримаєте результат, зайдіть до мене знову.
Оксана відразу ж пішла робити обслідування в сусідньому кабінеті, хоча на платні послуги ніяк не розраховувала. Товстенький рудий колега «Комаровського», роздивився знімок і підтвердив побоювання лікаря:
- Тут навіть чималі вузли вимальовуються. Скажіть спасибі вашому лікарю… Невже дільничний за місцем проживання не помітив захворювання? Я вам пораджу, куди варто звернутися після відпочинку в санаторії. В одній з міських клінік прийом веде відомий професор ендокринології.
На прохання Оксани негайно дати адресу та прізвище світила медицини лікар відірвав рожевий клаптик від стосика паперу для заміток і поклав перед жінкою разом з кульковою ручкою.
- Запишіть своєю рукою, в мене почерк нерозбірливий.
Повторно «Комаровський» зустрів Оксану привітно і з неприхованим співчуттям.
- Не переживайте. Відпочивайте, лікуйтеся, ви для цього сюди приїхали.
Потім дістав з шухляди кілька пластикових баночок та виставив їх на столі перед пацієнткою. Швиденько накидав на бланкові для рецептів схему прийому ліків на кілька тижнів і додав:
- Перед від’їздом додому зайдете до мене, я замовлю для вас «Спіруліни» ще на один курс.
Оксана оплатила виставлений «Комаровським» рахунок, відірвавши гарний кусок від призначених для екскурсій гривень. В кімнаті виставила все на тумбочку біля ліжка, щоб часом не забути вчасно приймати ліки, бо ж захворювання нічим про себе не нагадувало. «Рак не болить» – згадала Оксана десь почуті слова.
Від неочікуваного діагнозу відпочинок пішов іншим руслом. Екскурсії довелося скоротити, бо ж чималу суму ще потрібно було відкласти для наступного курсу лікування. Оксана відрахувала новенькі купюри і заховала їх подалі від очей. Шукати дефіцитну «Спіруліну», бігаючи по міських аптеках не хотілося.
Згодом море, сонце, приємні процедури, цілюща панацея від виявленого захворювання повернули Оксані жагу до повноцінного життя. І хоча у спискові запланованих платних розважальних заходів залишилися лише похід до музею «Караїмська кенаса» і оглядова поїздка містом на екскурсійному трамвайчику, все ж весела компанія відпочивальників та приємна сусідка по кімнаті допомогли розвіяти хвилювання з дурними думками. Відпочинок, не зважаючи ні на що, вдався, додав гарних вражень та цікавих знайомств.
Нова партія «Спіруліни», отримана від «Комаровського» перед від’їздом з санаторію, та нехитра схема її прийому час від часу нагадували Оксані, що відкладати похід до професора далі вже нікуди, але страх перед хворобою та неминучою операцією перемагав. Так пройшло майже півроку, доки жінка зробила над собою зусилля і відпросилася з роботи. Ввечері прошаруділа всіма паперами та книжками, які привезла з санаторію, але рожевий аркушик десь загубився. Яке прізвище носило світило медицини, та в якій з міських поліклінік він приймає, зовсім вилетіло з голови. Вирішила їхати до районного спеціаліста.
Приємна жіночка-ендокринолог після уважного візуального огляду не приховувала свого дивування.
- Можна допустити, що залоза трохи збільшена, але щоб там були якісь утворення? Ну, давайте для впевненості ще раз зробимо обстеження.
Результат повторного УЗД підтвердив її професійність.
- Я ж за цей час встигла пройти вже два курси лікування «Спіруліною», – нагадала лікарці Оксана, намагаючись хоча б чимось стримати стрімке падіння авторитету санаторного цілителя, чим ще раз підтвердила свою некомпетентність в медицині.
- Спіруліна – то добре… Але це всього лиш корисна біодобавка, вона не лікує. Тим більше ніяк не може розсмоктати вузли в щитовидці… А якого віку був лікар, що робив вам УЗД?
- Та за п’ятдесят уже, – згадала Оксана рудого подільника «Комаровського».
- Я чого питаю? Бо подумала, що може то був молодий спеціаліст і міг зробити помилку, а якщо кажете – за п’ятдесят, то схоже, що в такому результаті він не один був зацікавлений, – відкрила лікарка Оксані очі на злочинний ланцюжок.
Добре, що хоч водорості, а не якусь там хімію назначив… Згадалися випадково прочитані колись слова з клятви Гіпократа: «Я направляю режим хворих до їхньої вигоди згідно з моїми силами і моїм розумінням, утримуючись від заподіяння будь-якої шкоди…».
Жінка відчула себе геть опльованою привабливим нахабою-ескулапом.
«А щоб тебе… А щоб ти… так гарно жив!». Бажати чогось нехорошого, а тим більше проклинати лікаря-афериста язик Оксани не повернувся. Напевне, стримувала зовнішня схожість з популярним та залюбленим українськими жіночками телевізійним доктором Комаровським. В холі клініки жінка уважно роздивилася себе у великому дзеркалі, весело засміялася та поцокотіла підборами до виходу.
13.12.2017
ID:
765809
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.12.2017 19:00:08
© дата внесення змiн: 03.01.2018 12:11:07
автор: Галина_Литовченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
