Явився чоловік до мудреця:
«Не покидає мене, старче, думка ця.
Навчи мене, як мудрим стати, друже.
Для мене це важливо, навіть дуже».
Задумавсь мудрий, та лише на мить,
Й сказав йому, хай за дверима постоїть.
Хоч чоловік і вельми здивувався,
Та все ж слухняним бути намагався.
Він вийшов з дому, за дверима став.
Надворі дощ всього його пробрав…
Стояв сердешний, весь до нитки змок
Й коли вже, здалось, вийшов його строк,
Він повернувся в дім і запитав:
«Що з того, що під зливою стояв?
Хіба в мені від цього щось змінилось?»
«Невже тобі нічого не відкрилось,
Коли під проливним дощем стояв?» -
Мудрець у чоловіка запитав.
«Змінилось? – крикнув чоловік. –
Спитаєш теж!» Обуренню його не було меж.
«Коли в лице рясний потік дощу хлюпнув,
Останнім дурнем я себе відчув».
Мудрець на все те чоловікові сказав:
«То недарма ти у негоду цю стояв!
Зробив насправді ти важливе відкриття.
Це перший крок до мудрості життя…
Коли людина себе дурнем признає,
Початок мудрості для неї уже є!»
Именно первая ступень, которая возводит человека к духовному совершенству, есть признание нищеты духовной. Блажени нищие духом, яко тех есть Царствие Небесное. Путь к Богу начинается со смирения, с осознания своей греховности, своего недостоинства. Это состояние противоположно гордыне и тщеславию. Смирение, сокрушение сердца – это основа всех добродетелей, основа духовной жизни каждого христианина.Но как же трудно этого достичь...
Именно первая ступень, которая возводит человека к духовному совершенству, есть признание нищеты духовной. Блажени нищие духом, яко тех есть Царствие Небесное. Путь к Богу начинается со смирения, с осознания своей греховности, своего недостоинства. Это состояние противоположно гордыне и тщеславию. Смирение, сокрушение сердца – это основа всех добродетелей, основа духовной жизни каждого христианина.Но как же трудно этого достичь... 
