Явився чоловік до мудреця:
«Не покидає мене, старче, думка ця.
Навчи мене, як мудрим стати, друже.
Для мене це важливо, навіть дуже».
Задумавсь мудрий, та лише на мить,
Й сказав йому, хай за дверима постоїть.
Хоч чоловік і вельми здивувався,
Та все ж слухняним бути намагався.
Він вийшов з дому, за дверима став.
Надворі дощ всього його пробрав…
Стояв сердешний, весь до нитки змок
Й коли вже, здалось, вийшов його строк,
Він повернувся в дім і запитав:
«Що з того, що під зливою стояв?
Хіба в мені від цього щось змінилось?»
«Невже тобі нічого не відкрилось,
Коли під проливним дощем стояв?» -
Мудрець у чоловіка запитав.
«Змінилось? – крикнув чоловік. –
Спитаєш теж!» Обуренню його не було меж.
«Коли в лице рясний потік дощу хлюпнув,
Останнім дурнем я себе відчув».
Мудрець на все те чоловікові сказав:
«То недарма ти у негоду цю стояв!
Зробив насправді ти важливе відкриття.
Це перший крок до мудрості життя…
Коли людина себе дурнем признає,
Початок мудрості для неї уже є!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765056
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.12.2017
автор: ЮНата