Десь тихенько із ніжних уст неньки
Чути пісню стару колискову,
Там дитятко не спить ще маленьке
І вслухається в лагідну мову.
Дивний голос веде свою пісню,
Мов в гаю соловейко співає,
Бо це мова моя українська,
Нею весь мій народ розмовляє.
Розцвітала моя рідна мова,
Як калина в зеленому лузі
Та її вороженьки ламали
І кидали одну при дорозі.
Лиходії топтали, крутили,
Сильно били, жорстоко вбивали,
Думали, що народ погубили
Й нашу мову навік сплюндрували.
А вона не здавалась, вставала,
Рвала пута й залізні кайдани,
Птахом-піснею в небо здіймалась,
Незважаючи на свої рани.
А де падали краплі-сльозини,
Там барвінок хрещатий стелився,
Щоб бур’ян не зростав, як в долинах,
Щоби рід наш не занапастився.
Крізь віки наша мова не зникла,
На устах, як весна розквітала,
У словах своїх праведних, сильних
Наш народ до життя підіймала.
Хай же пісня до неба лунає,
Українська, народна, завзята,
Хай же мова моя не вмирає
І моя Україна крилата!