Скажи мені про біль і про ненависть -
Хай серцю буде сумно і очам.
Лиш не кажи, що ти мене кохаєш,
Не маю віри лагідним словам.
Пройшло як біль. Як грім пророкотало.
А що лишилось? - тиша...холод..бруд.
Він був і знав. Чогось не вистачало?
Обіймів, поцілунків? Чи облуд?!
НІ. Все було, - ненависть і прокляття.
І жмені слів розкидані до ніг.
В очах тривога радість і сум"яття.
А на руках червоно-чорний сніг.
То сніг весни, знесиленої віри.
Забутого "кохаю" і "прощай",
Обпаленої холодом довіри,
Несказаного "вибач...зачекай".
А ти мені розказуєш про зорі...
Не вірю!-чуєш? То пусті слова.
німі слова...і вже не заговорять.
а я..? я ж поруч...я ж іще жива?
ти інший. мене гріють твої очі.
та про любов благаю - не кажи.
Ненавиджу, не жду цих слів. не хочу!
Вони зрадливі чорні і чужі.
Вони не варті віри і чекання.
Я їх збирала на старих листках.
Пусті слова....про святість і кохання, -
Багряно-чорний осад на руках.