Давно я тобі не писала, країно...
Пробач мене доньку за сумніви й страх,
За сльози. У серці моїм надто зимно,
Щоб нести любов у щасливих піснях.
Рідненька моя, я сумую за часом
В уяві, коли твої тихі поля
Складались із віри про націю разом
Могутню, щасливу, без слова "війна".
Без слова "АТО". Тільки чула земля
З минулого терпке відлуння зброї.
Які ж ці є нині пекучі слова
Про силу, про віру і пам`ять Героїв.
Від цього болить все, думати страшно.
Тривога. І очі стають кам`яні,
Бо Бог забирає найкращих з кращих,
Центральні орбіти в чиємусь житті.
Це діти, це сестри, це друзі й батьки.
Вони ще могли піти в кіно разом,
Гуляти з веселкою вздовж ріки,
Дивитись, як діти ростуть із часом.
Але... так не сталось. Вони наша пам`ять.
Й надія на краще сьогодні життя.
Надія, що в серці у нас повстануть
Проти відчудження вкраїнські "Я".
І кожному варто сьогодні сказати,
Шукаємо винних у всякому злі,
Але для добробуту треба шукати
Нам правду, любов й Україну в собі.