Бажаніше думок, стрімкіше потоку світла, твоє велике кохання, твоя віра в нього і твоє життя. Галасливіше за будь-яку музику на плеєрі, швидкіше за сотню слів, твоє бажання бути поруч з ним. Він розбудив у тобі найпалкіші почуття, найприємніші емоції, бо ти його життя. На кожному кроці - він, він, він. У серці, у душі, у думках. Моя рима зникає з проходим нього і хочеться писати не римовано, а білим, чистим віршем чи прозою. У сірім серпанку ночі, на початку ранку, на початку нового дня, я розумію - я кохаю його, цього хлопця з ясними очима, з усмішкою, яка полонить мою душу, захоплює мій світ і з почуттям ніжності до нього одного, бо він достойний того, аби до нього ставилася я з великою пошаною, бо він моє життя. І навіть якщо... Життя кидатиме різні виклики. Повороти долі і таке інше, я навіть писатиму вірші без P.S., але обов'язково зазначатиму, що це до нього єдиного, до найкращого, до най...най...най... Кохаю тебе, мій хлопчику.
