В е ч і р
Гроза липнева з гуркотом пройшла.
А вслід за нею хмари полосою.
Блакить похмура стала осяйна...
Ми їдем лісом, шлях зорить росою.
І сірий морок крадеться, мов вовк.
Крізь дим небесний сяє місяць юний,
А кінь все уповільнює свій крок,
Дрижать тоненькі віжки, наче струни.
Тим часом, хмар, приглушену пітьму,
Наразі, блискавка туга розріже.
Так легко й вільно серцю моєму,
І вітер, листя, летючи маніжить.
У коліях нечутний скрип коліс.
Тяженним стало - никне віття долу...
А з тихих нив і з поля, до небес,
Туманом сходить пар, живий і кволий.
І, як ніколи, відчуваю - твій я, твій,
О мила, і така глуха, природо.
Живу в тобі, затим, помру в тобі...
В душі ж моїй смирення - і свобода.
Зінаїда Гіппіус. 1897.
В е ч е р
Июльская гроза, шумя, прошла.
И тучи уплывают полосою.
Лазурь неясная опять светла...
Мы лесом едем, влажною тропою.
Спускается на землю бледный мрак.
Сквозь дым небесный виден месяц юный,
И конь все больше замедляет шаг,
И вожжи тонкие дрожат, как струны.
Порою, туч затихнувшую тьму
Вдруг молния безгромная разрежет.
Легко и вольно серцу моему,
И ветер, пролетая, листья нежит.
Колеса не стучат по колеям,
Отяжелев, поникли долу ветки...
А с тихих нив и с поля, к небесам,
Туманный пар плывёт, живой и редкий.
Как никогда, я чувствую - я твой,
О милая и строгая природа!
Живу в тебе, потом умру с тобой...
В душе моей покорность - и свобода.
Як добре, що я не вмію ним користуватись, ще й словників не було під рукою, тому що на роботі компа не маю, що добула з глибин своєї пам’яті, тим і скористалась, дякую, але мені потрібно витратити час, щоб навчитись користуватись тим перекладачем, а часу не маю.
Feniks відповів на коментар @NN@, 24.02.2017 - 22:43
Головне, старанність! А вона у Вас є
@NN@ відповів на коментар Feniks, 24.02.2017 - 22:47
рада.
