На волі, люди!
Я на волі!
Немов дитину українську мову
До серця пригорну і скривдити не дам.
Я позбираю кожне позабуте слово
Із давнини, щоби служило нам.
Нехай лунають, аж до небокраю
І стеляться мов квіти навесні,
І струни серця ніжно колихають,
І пестять колисково як у сні.
А коли треба, хай ламають скелі,
Спиняють води в буревійний час,
А якщо буде спрага, мов в пустелі,
Нехай як мати напувають нас.
О, слово - слово! Українське слово!
Безмежно щире, ніжне і просте.
Я знаю - ти завжди і всім готове
Світить в віках, як сонце золоте.
Прости за те, що часто зневажали,
Жбурляли вниз, а то й у небуття.
Було й таке - тобою проклинали,
А після йшли за це до каяття.
А ти незламне на вітрах недолі
Стерпіло все і навпаки росло,
Під синім небом, в золотавім полі,
Як колос стиглий сили набуло...
(вересень 05 р.)