Війна...
Смерть...
Кров...
Страждання...
Катування...
Концтабори...
Слізьми страждання...
Смерть і кров...
І та ж війна.
А час іде, іде, іде...
Коли скінчиться клята ця війна?
Ніхто не зна...
А хлопці гинуть, жінки плачуть...
Все навкруги чорним-чорно.
Скажіть, за що нам ці страждання?
А відповідь не зна ніхто.
Усе горить, все вибухає.
Зруйнована наша земля.
Війні цій клятій нема краю!
Де перемога, браття, га?
Та ось настав наш час славетний,
Коли узяли ми Берлін.
Зруйнован стрій нацистів клятих,
А Гітлер втік. Де він? Де він?!
Нема його та й слава Богу.
Ми все одно перемогли.
Нехай він дивиться в сторонці, святкує нашу перемогу,
Вітає, що Берлін взяли.
Ця мить в історії запам'яталась назавжди:
Перемога радянської армії
Над фашистами та нацистами
У Другій світовій війні.
Перемога...
Сміх і щастя...
Діти...
Мир...
Славетна мить...
Квіти...
Залпи...
Сонце ясне...
І славетна наша мить.
А зараз що? Куди це все поділось?!
І сміх, і щастя, й ця славетна мить?
Та знов війна.
І смерть...
І сльози...
Страждання...
Стогін матерів...
І знову постає одне і те ж питання:
За що? За що нам ці страждання?
За те, що ми перемогли?
За кров і сльози в тій війні?
За катування і концтабори?
За це? За це повинні знов
ми лити кров і голови складати?
Ні, досить.
Народ наш настраждався вдосталь.
Я хочу миру, злагоди й добра
Своїй сім'ї та своєму народу.
І на своїй Вкраїні милій
ми панувати не дамо нікому.
Кохання не дозволимо зламати,
У наступ підем навесні.
І ми повинні ворога здолати,
Щоб знов пізнати щастя, мов у сні.
Нехай воно наповнює серця
і змушує робити подвиги для інших.
Нехай загасить вогник забуття
Через тугу за померших.
І до останньої хвилини
Ми відчуваємо тепло,
Тепло усіх, хто там загинув.
Нехай їм навіть все одно.
Бо їхня кров- це наша сила,
Та їхня смерть- це наша міць.
Зостанеться вдовою мила
Та буде вічно сльози лить.
Кохайте та воюйте, воюйте та кохайте.
Кохання- це велика сила.
Народжуйте, виховуйте, ховайте, пробачайте.
Нехай чекає на свого солдата мила.
