За вікнами багатоповерхівок
Живуть такі ж засмучені і дивні.
Вони чекають вечорів осінніх,
А навесні сміються з кіноплівок.
Вони своїх не зраджують коханих,
Не б"ють дітей, не сваряться у ліфті
І в один одного не випускають кігті,
Ніхто не сипле сіль на свіжі рани.
Чоловіки на фронті не вмирають -
Немає війн... ні ворожнеч, ні стрільбищ.
І сходить сонце лагідно й спокійніше
Над вулицями сонного ще краю.
...Не знайдеш вікна ці у світовім заметі
Ні в цьому місті, ні на цій планеті.
