Як зараз бачу: мама з печі витягає
Хлібину пишну, підрумянену з боків.
Мені, малій, окраєць хліба простягає -
Як дар безцінний ріднім дітям від батьків.
А потім буханці кладе на скатертину
І чистим рушником їх зверху накриває.
Обкутує хліб свіжий, як малу дитину,
Щоб смакував усім, його так доглядає.
Ще глечик молока матуся простягає.
Воно парує, пінить - саме від корови.
У світі кращого нічого не буває
Як теплий спогад із дитинства пречудовий.
Хрумтить скоринка ще й у роті швидко тане –
Це так смакує кусень хліба з молоком.
Здається, час турбот ніколи не настане –
Мої дитячі очі світяться теплом.
Спливли роки у даль, промчались, промайнули.
Вже сивина мені закралася у коси,
Та мамин хліб святий нізащо не забула,
Її любов й турботу я пам’ятаю досі.
Дякую,Олю, нагадала про мамин хліб, я теж його дуже-дуже пам"ятаю, особливо той якого ми так чекали голодних післявоєнних років. Десь і в мене є вірш про мамин хліб, завтра ж погортаю свої архіви, знайду і виставлю у КП.
Ольга Калина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Да, буває, часом згадується наше дитинство і дуже хочеться в нього попасти. Та, нажаль..