Захотілося нам з кумом
Свіженького м’яса,
І рішили заколоти
Кабана Черкаса.
Наточили ми кинджали,
Заплели мотузку,
І в останній путь проводить
Сіли їсти юшку.
Зарядили по стакану,
Картоплі поїли.
Після другого заходу
Щось загомоніли.
Реготали, веселились,
Пісень заспівали,
І як самогон скінчився –
Черкаса згадали.
Ось підходимо до сажу,
Де кабан чекає.
Двері навстіж всі відкриті,
А його немає.
Обходили ми із кумом
Двір весь та городи.
Щоб ти здох кабан проклятий,
Бісова порода!
Вже й по вулиці ходили,
І в сад завітали.
Огородину сусідам
Усім потоптали.
Повернули до посадки -
Попадись, звірюка.
І коли в кущі залізли,
Чуємо, щось хрюка.
Ми тихесенько із кумом
Обходимо звіра.
Ось і зовсім видніється
Поросяча шкіра.
Кум з ножем, а я із міхом,
З кущів вибігаєм.
А там стоїть кабан дикий
І землю зриває…
Я не знаю, яка швидкість
У машин спортивних,
Тільки бігли ми із кумом
В позах дуже дивних.
Вже добігли ми й до саду,
Що росте у кума.
А Черкас наш під гілками
Стоїть, груші хрума.
Він на нас так подивився,
Що за дивні люди,
І побіг собі додому.
А ми, як приблуди,
Повсідалися на лавці,
В грудях калатає.
Нема чого й розказати,
Як хто запитає.
Ну так ось, шановні друзі,
Усі пам’ятайте –
Ви спочатку зробіть справу,
А тоді гуляйте!
Андрій К.
04.12.2015 року
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=25434