Твого кохання не прошу.
Воно давно в надійнім сховку.
Я через ревнощі, їй-Богу,
Листів суперниці не шлю.
Тобі ж, дозволь, пораду дам:
Всі вірші хай мої читає,
Портрети ревно зберігає,
Неначе найдорожчий крам.
Їй треба випити до дна
Святковий келих перемоги –
А бути другом до знемоги,
На жаль, не створена вона.
Як тридцять сріблених монет
Розтратиш з нею всі, до решти,
Коли прозрієш ти нарешті, -
Не йди в мого життя сюжет:
Тебе немає в нім давно.
Не оббивай щоніч порогів.
Моєї просиш допомоги?
Від щастя лікувать грішно́.
А.Ахматова
Я не любви твоей прошу.
Она теперь в надежном месте.
Поверь, что я твоей невесте
Ревнивых писем не пишу.
Но мудрые прими советы:
Дай ей читать мои стихи,
Дай ей хранить мои портреты,—
Ведь так любезны женихи!
А этим дурочкам нужней
Сознанье полное победы,
Чем дружбы светлые беседы
И память первых нежных дней...
Когда же счастия гроши
Ты проживешь с подругой милой
И для пресыщенной души
Все станет сразу так постыло —
В мою торжественную ночь
Не приходи. Тебя не знаю.
И чем могла б тебе помочь?
От счастья я не исцеляю.
Побачив мій улюблений стиль перекладу. Саме так: геть буквалізм! Думку, почуття передати — ось що головне. І вам, Іринко, це чудово вдалося. Знімаю, пані, капелюх!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам, п.Вікторе. приємно це почути саме від Вас
Як тридцять сріблених монет
дякую Вам 
