Одного разу, коли все місто дрімало, вона прийшла із повним кошиком гостинців. А принесла сріблястий сніг, акуратно посортований разом із білими сніжинками, які красиво притрусили це незвичне подарункове диво. Засипала ним дерева, стежки, дахи будиночків. Тією таємничою вечірньою пані була Зима. Вона знала, що діти чекали свята. Чекали морозяного подиху і зумисне прийшла на зустріч із цим дарунком.
Тож уранці дітлахи прокинулися, заметушилися по оселі, розгорнули іграшковий склад. Забавки одразу безладно закотилися у різні схованки. Червона машинка із білими колесами припаркувалася під столом. Строкатий ведмедик завмер в очікуванні, припертий дверима. Загублена мозаїка здивувалася через припинення її пошуків. Те саме сталося з кольоровими пазлами. Виявилося, що для довершеності картини вони стали непотрібними. Усе знайшло звичний щоденний хаос. Чи, можливо, бездоганний творчий порядок?..
Але це жодним чином не турбувала діток! Вони переймалися своїми справами. Та зненацька їх наміри змінилися від побаченого. За вікном виднілися розкішно прикрашені дерева. Діти миттю опинилися біля вікна. Вони замріяно дивилися на красу, якою із ними поділилася пані Зима, коли дітки мирно спали, загорнувшись у теплі ковдрочки.
Весь день пройшов в очікуванні прогулянки. Дуже швидко минала кожна мить, підкреслена особливим проханням, приспівуванням пісень, перегляду мультфільмів. Без дорожньо-транспортних пригод закінчувалися перегони різногабаритних машинок та візочків із ляльками.
Нарешті зашаруділо тепле вбрання. Курточки, шапочки, шалики, рукавички і обов’язково величезні лопати. Адже ці інструменти очікували, щоб ними скористалися не лише у пісочниці. Діти мали намір розкопувати снігові замети, створювати незвичні траншеї.
Радість змішалася із зимовим ароматом кришталево-дзвінкого повітря. Це була справжня казкова подія. Пригадалися кумедні сніговики, величезні замки та лабіринти, а також санчата і лижі, улюблені види транспорту цієї пори. Так красиво. Так зимово.
За чудасіями та витівками усміхнених дітей із почервонілими щоками спостерігали яскраві сніжинки, весело гойдаючись на гілках дерев. Ось, зачепившись за старенький ліхтар, услід дітлахам, які досхочу порадівши, ішли до своєї оселі, підморгувала жвава сніжинка.
Малі трудівники ласували смачним частуванням, а потім дивилися улюблений мультфільм про мандрівку зайчика у пошуках яблук для свої маленьких зайченяток. День яскравих вражень наближався до завершення, щоб знову розпочатися новими подіяли.
Діти крадькома підійшли до вікна, відсунувши блакитні штори. Рученятами помахали чарівній пані Зимі, яка дивилася у їхні милі оченята. Пані Зима побачила на землі сліди від взуття, які своєрідним візерунком змальовували лабіринти численних кроків. Вона прочитала це зашифроване послання. І зрозуміла, що слідами на снігових килимах діти написали про свої враження, посмішки, мрії.
Пані Зима зобразила засніженим подихом відповідь малятам, притрусивши її новими білими сніжинками. Збоку залишила дві маленькі соснові гілочки, щоб діти знали, де захований незвичний лист. А вони швиденько стрибнули у свої ліжечка і заснули, укрившись на цей раз враженнями казкового зимового дива…
