Яка тут тиша-благодать!
Ані людей, ані машин,
І тільки зорі мерехтять,
Мов душу зносять до небес.
Скрипаль-цвіркун розкрає тишину,
Загравши ніч на диво-скрипці.
І цю мелодію чарівливо-нічну,
Я слухаю із літом наодинці.
Ми двох скупаємось у ароматах трав,
Ми попливемо чебрецевим морем,
Здається, я у казці, хтось мене украв,
І ми лиш поглядом фіалковим говорим.
Це край, де найпрозоріша роса!
Де липи пахнуть медв'яним нектаром.
Тут літо, босоноге і прудке дитя,
Маха мені вже ген за небокраєм!
